“ЩОДЕННИК ВІЙНИ” ФОНДУ “ДАРУЄМО РАДІСТЬ”. ЧАСТИНА 2. ЗОЯ - ПЕРЕСЕЛЕНКА З М. РУБІЖНЕ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

“ЩОДЕННИК ВІЙНИ” ФОНДУ “ДАРУЄМО РАДІСТЬ”. ЧАСТИНА 2.
ЗОЯ - ПЕРЕСЕЛЕНКА З М. РУБІЖНЕ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
⠀
Історії переселенців сповнені жахами війни, емоційним болем, і, водночас, щастям за прості речі, як то прийняти душ, поспати, поїсти. Вони емоційні, складні для сприйняття. Проте дуже важливі для розуміння нинішньої ситуації в Україні та для документації правдивих подій.
⠀
У першій частині ми вже згадували Зою, саме вона є тою жінкою, що висловлювала вдячність директору спортивного комплексу, який зараз є шелтером.
⠀
25.03.2022.
Розповідь Зої, жінки з м. Рубіжне Луганської області.
З 24 березня 2022 року вона живе у шелтері м. Дніпро (тимчасовому транзитному притулку для переміщених людей), організованому у приміщенні аквапарку.
⠀
“Вчора я виїхала з Рубіжного. Стріляють там із 24 лютого. Спочатку я була вдома. Але коли почали стріляти сильніше, буквально за 5-6 годин пішла у підвал. У мене приватний будинок із підвалом. Близько місяця ми сиділи там, голодні та холодні. Ні їжі, ні гуманітарки до нас не возили, нічого. Сиділи з сусідами, з їхніми дітьми, зі стариками та хворими. Добами не виходили з підвалу, бо обстріл був через кожні 10-15 хвилин. Дуже важко. По мирним мешканцям б'ють.
⠀
Всі структури знесли, немає ні школи, ні училища, дуже багато будинків знесли, розбиті квартири. Просто купа землі замість багатоквартирного будинку.
⠀
Обстрілювали і нашу вулицю. Є зруйновані будинки. Загинуло двоє людей.
Через місяць я все покинула та поїхала. У нас є селище Південне: там о 9-й годині ранку був збір на евакуацію. Ми підійшли на місце. Нас бомбили, ми все одно йшли. Закинули, що було у сумку – і вперед. Під'їхав автобус. Їхали – тряслися. Як побачимо російський блокпост – все всередині перевертається, думаємо: «Хоч би тільки не стріляли».
⠀
Але обійшлося. Грошей не вимагали. Документи перевіряли у чоловіків, у жінок майже не перевіряли.
Привезли нас на залізничний вокзал у Дніпрі. Я підійшла до волонтера на вокзалі, дуже гарна жінка. Вона зателефонувала сюди [шелтер в аквапарку] і посадила мене на таксі.
Мене тут добре зустріли! Я виспалася нарешті цієї ночі. Я покупалася, адже місяць не купалася і голову не мила. Голова геть вся сива, просто неможливо жити за таких умов.
⠀
Поїла нарешті гарячого! Я шматка хліба не бачила. Якщо привезуть, по четвертушці розділять, от і все. Готувати не виходило. Не було ні газу, ні води, ні світла, ні зв'язку, як були відрізані, дуже важко. 2014 рік у нас не так проходив.
⠀
Дякую, що ми тут! Але вчора і тут чула: щось бахнуло, нервуємо [якраз у Дніпрі ППО збили ракету].
⠀
Але те, що у нас коїться, – це просто страх. Це треба побачити та пережити. Я зі сльозами на очах усю ніч, весь день, приїхала сюди і плакала.
⠀
Я покинула все, свою хату, як мені далі жити? Я сама в мене нікого немає. Чоловік помер, син помер. Дякую директору, дякую всім, що дали притулок мені, що дали мені місце.
⠀
І, як далі бути, я не знаю. Казали: «До Львова, а далі Польща, Німеччина»... Але я залишилася б поки що тут. Мені одній страшно, важко в таких роках залишитись одною.
⠀
Сьогодні пішла магазинами та на пошту. Там у себе не встигла отримати пенсію. Яка приємна дівчина на пошті! Все пояснила мені, розповіла, ось вам реквізити, гаряча лінія, вам усе пояснять і ви отримаєте за два місяці пенсію.
⠀
Я дуже вдячна цьому місту! У мене просто слів немає для вираження добрих почуттів тим, хто приймає таких, як ми, біженців! Дякую вам всім!”
⠀
Інтерв’ю провела волонтерка фонду - Ольга Левченко

Допомогти переселенцям через фонд "Даруємо Радість" ви можете наступним чином:

4246 0010 0043 9632 (карта-рахунок фонду зареєстрована на ім‘я директорки Ольги Шелест).
liqpay